Проєкт   «У дзеркалі  історії »

На  календарі зовсім скоро з’явиться дата 6 листопада.

Саме цей день далекого 1943 року увійшов в історію як день визволення Києва від фашистських загарбників.

Про поета-фронтовика Дмитра Луценка у школі його імені нагадують світлини у шкільному музеї-світлиці і рядки з розповіді шкільних екскурсоводів.

… На війну пішов з автоматом, хоча мріяв стати льотчиком, але підвів зір. А згодом, на Курській дузі, став літературним працівником дивізійної газети «За Победу».

Служив у 162-стрілецькій дивізії, що входила до складу 6-ї, 13-ї, 65-ї, 70-ї армії. Діяли на Сталінградському, Центральному, 1-му Українському, Прибалтійському фронтах.

…Аж серце завмирає, як згадаю

Шляхи, що довелося перейти.

І перший бій на березі Дунаю,

І полум’ям охоплені фронти…

Так писав поет у своїх віршах

І про Київ написано чимало…

Зокрема у «Поемі про Київ»…

…Мій рідний Київ – місто над Дніпром

Одяг осінній бронзовий шолом…

…Литаврять над Славутичем мости,

А я стою і згадую фронти.

Не золота була, не золота

Остання осінь сестрам і братам.

Вони життям сплатили у бою

За честь твою і молодість твою,

За те, щоб ти, в каштановій красі

Стояв на кручах витязем Русі.

Ось Пагорб Слави…

Тут я кожен раз пригадую, однополчани, вас.

Неначе біль сердець людських і скронь, –

Під небом Вічний хлюпає вогонь.

Тріпочеться, немов живе крило, –

Ой, скільки ж тут вас, друзі, полягло…

Дивна річ – людська пам’ять…

6 листопада у кожній родині згадають про тих, хто від 1941 по 1945 роки зі зброєю у руках або в тилу кожного дня наближав Перемогу, оскільки немає жодної української родини, яка б не понесла втрати.

Погортаймо у ці дні сімейні альбоми, де збереглися пожовклі світлини. Зазирнімо у вічі тих, хто навічно залишився юним. Згадаймо тих, хто повернувся живим. Долучимося до челенджу

  #Пам’ятьРоду (Надсилайте ваші фото і спогади на sch197@ukr.net )

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eight + 1 =